Історично відлік ведуть від магдебурзького права, яке ми отримали ще у 15 столітті.
З того часу ми мали безліч назв: Камінь(тому що мали фортецю), Білий камінь, Човган і Теофіполь.
Містечко більшу частину своєї історії перебувало під Польщею, томунами
володарювали
поміщики.
Їх було безліч, але саме найбільше запам'ятався Яблонський.
Його донька, Теофілія Яблоньска, впала з коня, після чого померла через декілька днів. На честь
своєї доньки поміщик і назвав наше містечко.
((Теофіляни гордяться своєю назвою, коли самі ж поміщики тримали українських селян за рабів))
Розквіт Теофіполя припадає під час громадянської війни. Перед початком в містечку знаходилось 2 цегельні
фабрики, пекарня, друкарня(в якій видавалась власна газета) та дві школи. Під час невдалого проголошення УНР,
де Україна була автономною в складі РФ, наше містечко проголошує власну Незалежність і формує сили
самооборони. Проіснувала республіка
до приходу більшовиків, які вже захопили містечко.
Під час радянської окупації ми зберегли старі підприємства, побудувавши ще кінотеатр, центр культури,
парк розваг(із чортовим((оглядовим)) колесом), хліб завод, спирт завод та цукровий завод
(найбільший цукровий завод в східній Європі за 75 рік) та безліч невеликих підприємств.
Промисловість дожила лише до розвалу совка. Вже в 90х у нас закривається спирт завод, хліб завод,
кінотеатр, всі цегельні фабрики та парк розваг. Залишається лише привид комунізму
у вигляді
дошки пошани та пам'ятників Леніну і більшовикам. Тому вже в 2010 центр селища виглядає закинутим.
Допомогла лише Децентралізація
тобто майже нічого не змінилось для великих міст, але
реформа задушила невеличкі містечка. Тобто допогло це лише тим, що задушило менші містечка, і люди переїхали
жити в Теофіполь. Зараз центр уже забудований, але замість кінотеатру там стоять багато магазинчиків різної
величини, що сумнівно допомагають економічному розвитку.